ДОВКІЛЛЯ – КОНЦЕПЦІЯ, ЩО НАДАЄ МІРИ РЕЧАМ

У спілкуванні один з одним ми вживаємо набір банальностей. Успішність спілкування досягається доступністю банальностей для кола, у котрому відбувається комунікація.  
Так існують загальні постулати сприйняття довкілля:
-       довкілля як місця для релаксації,
-       довкілля, яке несе загрозу, небезпеку,
-       довкілля, яке забруднюється і знищується (конкретно і глобально),
-       довкілля, як мала батьківщина,
-       довкілля, як джерело матеріальних благ,
-       довкілля, як джерело життя,
На протязі всього часу розвитку мистецтва людина шукала засоби для створення образу природи використовуючи слово і зображення. Зараз довкілля саме стає місцем і засобом для створення образу. 
Поговоримо про довкілля, що є місцем самореалізації художника.
 
І. КОНТЕКСТ
Гігантизм чи мінімалізм, залучення максимальної кількості людей чи медитативна праця самого мистця, вибір місцем дії центру урбаністичної цивілізації чи віддаленої місцини… - не це є темою мого тексту. Йдеться також не про promotion твору чи його сьогоденну актуальність, а про мету і метод. Цей напрямок мистецтва називався у різний час по різному: мистецтво землі (landart), мистецтво у довкіллі (art in the environment), мистецтво довкілля (art of the environment), форми у природі (forms in nature). У кожному випадку з наголосом на прикладну специфіку.  Існує кілька ключових, на мою думку, векторів розвитку мистецтва землі, однак усіх їх об”єднує використання довкілля та благ цивілізації як засобів втілення авторської ідеї.
Так активне перетворення природи із залученням сучасної техніки для створення медитативних об”єктів демонструють Роберт Смітсон та Майкл Хайзер. Гендер-ленд-арт Ани Мендьєти – є намаганням ідею сучасного суспільства сказати мовою суспільства первісного. Найперше екологічні проблеми турбували Деніса Оппенхайма, коли він проводив хеппенінги у довкіллі.
У кожного художника своя мета, свої  засоби, своє повідомлення. Але всі вони  ставлять запитання про людину, котра існує не сама по собі, а у просторі співбуття. Що до сучасного українського мистецтва у довкіллі,  думаю, можна говорити про вплітання в існуючий контекст довкілля, бажання зрозуміти своє місце в ньому. Людський вимір космічних сфер редукує Микола Журавель у працях, ідея котрих пояснюється назвою: Транс-сфер(1998), Сферо-консервація(2001) … До ймовірних образів стихій звертаються у своїх роботах циклу “Весняний вітер”(1998-2001) Андрій Блудов, Олексій Малих та Віктор Сердюков, створюючи тремкі полотняні лабіринти для невловимого. “Прихований об”єкт”(2001) Валерія Шкарупи з”явився і зник у рівчаку, порослому травою, проявивши за допомогою крейди синусоїдальний знак розвитку – вгору-вниз. Рукотворна павутина Олексія Литвиненка (“Український дзен”1998) у захаращеному навколишньому середовищі стоку озера Сахравщина, що біля Києва, символізувала світ, де людина створює пастки для себе самої. Моя дія у довкіллі “Випрямлення” (2002), зроблена у Голосіївському парку Києва, мала на меті позначити місце падіння трьохсотлітнього дуба, котрий своєю вагою зігнув молоді дерева, створивши своєрідний арковий перехід. Зігнуті дерева були побілені, після чого їх верхівки звільнені від гніту. На сьогодні всі дерева, крім зломаного, випрямились.
Для торення шляху не потрібні астрономічні кошти і засоби. Не ставлячи за мету “згадати все”, українські художники прагнуть натякнути на існування “іншого” навколо нас, сподіваючись що це інше не “чуже”. Засоби, котрі використовують художники можуть бути різні, але завданням є підкреслити, загострити, унаочнити те, що вже існує. Після глобальної реалізації “Спіралі Джетті” Роберта Смітсона та інших творів 60-70-их років, наприкінці 80-их цикл виставок Енді Голдсворті, що показували втілення дій у довкіллі, спричинив до відродження інтересу до цього мистецтва. Маю надію, що настав час наступного кроку.
 
ІІ. МОГРИЦЯ
Дії у довкіллі та об”єкти у довкіллі, втілені українськими художниками на Міжнародному Landart-симпозіумі “Крейдяний період” циклу “Простір покордоння”, можна охарактеризувати написом на камені з картини французського класициста Нікола Пусена “Аркадські пастухи”: ET IN ARСADIA EGO. Ідилія міфічна та ідилія сучасна (у даному конкретному випадку ідилія Могриці, як частини української Аркадії) мають спільне коріння.
Твори мистецтва землі ніби підкреслюють мінливість усіх форм і станів, оскільки твір, створений у природі розчиняється в ній. І залишаються лише роздуми і схвильованість тих, хто услід за аркадськими пастухами шукає і знаходить підтвердження існування ідеального: І Я КОЛИСЬ БУВ У АРКАДІЇ. Вони знаходять підтвердження, що ця міфічна ідилія існує тут і тепер.
Місце де вони живуть і є щаслива Аркадія.
(Джон Леннон співав: Бог – концепція, що надає міри речам. Довкілля і є тим богом?)
Чим є пронизування і замотування у працях Миколи Журавля? Він має мету захистити (?), відгородитися (?), розмежувати(?) просторові і часові середовища, старі і нові смисли. Рік тому художник консервував (здійснював характерне для українського життя явище) у трилітрові банки гіпсові форми, траву і марлю і сплавляв вниз по Пслу (пускав по воді своє, привнесене). Цього разу він консервував туман, що стелився долиною ріки до сходу сонця, щоб схопити і принести на виставку до Києва часку несхоплюваного ірраціонального, частку очікуваного можливого.
Андрій Блудов та Валерій Шкарупа – романтики, котрі на схилі вкритому квітучим різнотрав”ям, що наповнене комахами, проклали знаки кола для людей, що шукають центр, і стрілку “ТУДИ”, для невгамовних, що стомились існувати у екзистенціальному просторі власного Я. “ТУДИ” – третій елемент між землею і небом, що вказує рух до неба, тим хто знаходиться на землі, і рух землею для птахів і дельтапланеристів. Розбираючи об”єкт, художники скручували у сувій частку землі, подібно до ангела, що на Кирилівській фресці скручує небо..
Розставляючи “Пастки для вітру”, Ганна Гідора матеріалізує прозорість і стрункість стосунків між усим: між людьми, природними елементами своїх творів та довкіллям.
У крейдяному кар”єрі на місці функціональної дії екскаватора Юрій Фірсик та Ігор Швачунов за доромогою коротких дерев”яних кругляків створили образ віртуального органа, - символ величного звучання музики землі.
Краса наративної “напруженої”форми, зробленої людиною серед краси “розслабленої” природи – саме така “Гавань” Наталки та Олега Коханів.
Імовірно, біла, штучно привнесена демаркаційна лінія “Гавані” позначає розмиті кордони між водою і сушею.
Три споруди Володимира Журавля: квітка, будинок і метелик , зроблені із лози та тростини, були пущені з “Гавані” за течією річки Псел з посланнями автора людям. На мою думку, ця дія – щирий вчинок підлітка, чия свідомість не засмічена знаннями про сучасні концепції і актуальні парадигми.
Об”єкт у довкіллі Петра Бевзи та Олексія Литвиненка “Крейдяний час”– спроба проявити Час у Просторі. Ідея плину часу існує від початку людства, але в кожному конкретному випадку матеріали, що використовуються привносять нові нюанси і смисли. Смисл, який вкладається у твір мистецтва, вимагає певної форми, котра диктується місцем втілення. Розміри і засоби залежать від багатьох складників, в тому числі масштабу природного середовища, і, зрештою, погоди. Людина сама придумує символи. Можна говорити про символічне значення нестійкої рівноваги трикутника, кольору червоної глини, перетікання червоного в біле тощо. Та існує краєвид, в якому деякий час живе знак, котрий зробили художники, що приїхали і поїхали. Вимивши рівчак у скелі природа створила натяк на образ, під знаком якого люди розуміють певний сенс. Художники акцентуючи і проявляючи цей образ позначають актом волі місце відбиття явищ. Суть цієї дії знає певне коло людей, але може прочитати будь-хто, - відтворений символ є загальнодоступним. Цей образ часу у просторі є тимчасовим, оскільки його поглинає простір і час. Але Et in Arcadia ego.

Петро БЕВЗА