ВІЛЬНІ ЛАНИ” УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА
або розмова художнього критика Софії Іваненко з відомим українським художником Петром Бевзою про його художній проект “Вільні лани”,
 про мистецтво сьогодення, живопис і довкілля,
 а також про те чому і як реалізуються художні проекти.
 
 
 Софія Іваненко (С.І.)  Найперше довайте з”ясуємо що таке художній проект і чим він відрізняється від виставки творів образотворчого мистецтва.
Петро Бевза (П.Б.)  Уявіть собі перламутр. Щоб природньо створилась досконала перлина потрібен молюск певного виду, опорний матеріал, наприклад, піщинка і час. Щоб природньо створити художній проект необхідна добра воля і професійна готовність художника (або художників), опорний матеріал – формотворча ідея і час. Сама виставка у цьому ланцюгові є останньою завершальною стадією, котра вінчає собою, як правило, довготривалий процес реалізації. Цей процес, крім усього, має бути керований людиною, котра розуміє мету, приймає ключові рішення і несе за них відповідальність, тобто куратором. Куратор визначає місце втілення ідеї (виставковий зал), продумує етапи реалізації (своєрідний діловий план), визначає напрямки пошуків фінансування.
 
С.І.  Як виникла ідея Вашого проекту “Вільні лани”? Минулого року Ваш з Олексієм Литвиненком художній проект «FreeFields of PasquArt» (тобто, “Вільні лани Паскуарту”) був реалізований у Музеї сучасного мистецтва Паскуарт (Біль, Швейцарія) і мав на меті представити українське мистецтво у довкіллі, як мистецтво “іншого підходу”. Нинішні “Вільні лани” продовження вже заявленої теми?
П.Б.: Я розумію мистецтво, як акт волі. Акт волі на місці відбиття явищ, перехід між довкіллям і способом життя в ньому, власне, комунікативний коридор. І довкіллям є не тільки природа, а й наше минуле, причому таке минуле, яке ми самі для себе (особисто) витворили. А спосіб життя - це не тільки соціальний його аспект. Я намагаюся створити комунікацію між своєрідним “культурним шаром” і сучасною людиною. Носієм цього “культурного шару” може бути занедбана водяна споруда на правобережних київських озерах чи крейдяні скелі на Сумщині. А засобом для передачі інформації стає той, котрий я вважаю найбільш адекватним для кожного конкретного повідомлення. Художній проект “Вільні лани” безперечно є продовженням заявленої теми. Різниця ж із «FreeFields of PasquArt» у виборі місця відбиття явищ. Швейцарський проект мав на меті представити наше з Олексієм бачення образу України. Наступний крок – якомога більш конкретні “вільні лани”. Місце ж, образ якого буде показаний, кожен художник обирає самостійно. Для мене це гірський масив Великої Феодосії, для Олексія Литвиненка – Полтавщина, для Миколи Журавля – Могриця. Крім того «FreeFields of PasquArt» представляв інсталяцію з відеофільмом та об”єкт у довкіллі музею.“Вільні лани” – живописний проект. Планується показати великі картини, виставлені у експозиційнаму залі таким чином, щоб створити ефект тотального довкілля, ефект перетікання простору конкретного залу у живописний простір. Моя перша частина проекту вже завершена. Живописний цикл носить назву “Теодозії” і буде експонований у лютому 2003 року в Центрі сучасного мистецтва “Совіарт” у рамках програми “Музей сучасного мистецтва”.
 
С.І.  Чому Ви назвали проект саме “Вільні лани”?
П.Б.: Поняття “бути” виявляється насамперед у традиції з”являтись у відповідній культурній формі. Сучасна українська “культурна форма”, на мою думку, і є вільні лани, де саме ми і саме зараз маємо посіяти, щоб наші діти мали змогу зібрати урожай. Мені близька ідея Григорія Сковороди, котрий дивився на повсякденні речі, як на знаки більш глибоких сутностей. Відтак, вірив, що все у світі може вимірюватися одне одним. Точки виміру людини я шукаю у довкіллі.
 
С.І. Отже, Ви вважаєте самоідентифікацію найгострішою проблемою сучасного образотворчого мистецтва України?
П.Б.: Безперечно. Інколи, ми не готові побачити, зрозуміти і сприйняти реальне сьогодення як своє. Очікування чужого, при тому, що своє і буквально і в переносному сенсі лежить під ногами, є на жаль характерною тенденцією українського художнього середовища. Інформація нам нав”язує усталені стереотипи, в тому числі, стереотипи бачення нас самих. І нікому, крім нас самих не вигідно змінити ці стереотипи. Якщо ж бути прагматиком, то на часі вплітання українізмів у мову сучасного образотворчого мистецтва. Час наступного кроку – наш час.   
 
С.І. Ваш художній проект об”єднує кілька художників, кожен з яких є яскравою особистістю, зі своїм баченням свого місця і ролі, а також кінцевого результату. Чи виникають у зв”язку з цим конфлікти між учасниками?
П.Б.: Ідея проекту, як правило, виникає у спілкуванні з однодумцями. Якщо учасники проекту приймають головну ідею і домовляються про певні конкретні дії, то справа лише в тому щоб ці дії насправді зробити. Непорозуміння іноді виникають з приводу темпів реалізації.
 
С.І. Художній проект, як і будь-яка справа, для свого успішного здійснення вимагає багато зусиль і часу. Чи не відволікає це вас від основного заняття – живопису?
П.Б.: Моя робота для мене найперше – пошук рівноваги. В основу художнього проекту “Софійні символи буття” реалізованого у 2000-2001 роках у виставкових залах Софії Київської, було покладене філософське бачення Сергієм Кримським софійності – мудрості самих проявів буття, а саме єдності творця, творення (процесу) і тварі (створеного).  Я намагаюсь рухатись у цьому напрямку.