Концепція внутрішнього порядку

I. Початок      Шість років у Київському державному художньому інституті Петро Бевза студіював архітектуру, що вчила його мислити великими формами та структуювати простір. Паралельно він відвідував клас вечірнього малюнка та факультативи книжкового оформлення і шрифта, різав і друкував ліногравюри та на практиці засвоював техніку та технологію живопису. Навчаючись у майстерні професора Миколи Степанова він знайомиться з Олексієм Загнибородою. Обидва викладачі активно сприяли розвитку обдарованого студента. Паралельно Бевза пише вірші, що друкуються у збірнику молодої поезії “Вітрила” та журналах “Україна”, “Жовтень” (“Дзвін”), “Прапор” та ін. Його літературні спроби знаходить підтримку Федора Кислого, Василя Герасим’юка, Миколи Сома та Івана Драча.

Як результат - першим значним твором став кіносценарій, поставленого на Кіностудії ім. Олександра Довженка режисером Левом Карповим короткометражного фільму "Конвоїр". Однак, неадекватність особисто мислимого і колективно реалізованого привела його до рішення самому займатися втіленням своїх ідей. Цьому сприяло, спричинене горбачовською перебудовою піднесення суспільства, інтерес до творчого потенціалу молоді. Результатом стала участь Бевзи у низці виставок, творчих груп та симпозіумів, ініційованих тодішнім головою молодіжного об’єднання Спілки художників України Тиберієм Сільваші.

Період 1987-90 років для мистця знаменується з одного боку медитативною працею "У човні", яка яскраво ілюструє відсутність теоретичних завдань та захоплення філософією буття Ендрю Уайєта, а з іншого - "Актом" - картиною, що всупереч усталеному розумінню "актів" зображає  не оголену жінку, а хлопчика (чи дзенського монаха?) у жовто-гарячій хламиді, котрий збирається зарізати півня. Саме "Акт" мистець експонував  у Центральному будинку художника 1990 року, коли вступав до Національної спілки художників України.

 

IІ. Поступ      "Ташистський рух" початку дев'яностих, знайомство та спілкування з Олексієм Литвиненком, Марком Гейком, Анатолієм Криволапом, Петром Лебединцем, Володимиром Цюпком проявив посилений інтерес до власне живописних можливостей створення образу, а саме фактури та тектоніки побудови картини. На перший план виходить пошук власних пластичних засобів. Знаковим став цикл "Малявка", де намагання бути точним і лаконічним привело не тільки до професійних здобутків та поглиблення обраної теми, але і до певної канонічності образної мови.

Паралельно мистець пробує себе на ниві видавця та куратора. Цьому сприяла зустріч із Володимиром Горбатенком, а пізніше з Костянтином Кононенком. Будучи співредактором журналів "Нова генерація" та "Синтези", Бевза ініціював видання тематичних номерів, присвячених українському мистецтву. 1994 року художник став одним з організаторів масштабного художнього проекту "Живописна пластика", назва якого згодом стала мистецтвознавчим терміном, що означив один з напрямів українського живопису кінця 80-их - початку 90-их років ХХ сторіччя.

Однак головним залишається завдання знайти свою тему і  відпрацювати власний стиль. Цьому сприяв міжнародний мистецький симпозіум та виставка "Українсько-Французькі зустрічі '94", де художник виступив ініціатором, співкуратором і учасником. Спілкування з французькими художниками Жоржом Отаром та Жоелем Бріссом стали могутнім поштовхом до переоцінки поглядів на існуючу українську мистецьку ситуацію та своє реальне і ймовірне місце у ній.

IІІ. Візія      Художній проект Петра Бевзи 1995 року "C'est moi. Реальність абстракції" оприлюднив  візію та заявку засобів її реалізації. Було акцентовано кілька ключових тем. Серед них "Біла тінь", яка потім трансформувалася у діях в довкіллі; "Шлях", що став наскрізною ідеєю; "Перехід", котрий пізніше виокремився у потужний проект. "C'est moi. Реальність абстракції" включав у себе персональну виставку у Національному художньому музеї України у Києві та видання альбому-монографії, до якого увійшли тексти Сергія Кримського, Ольги Лагутенко, Аарона Коупленда та Софії Іваненко. Художник знайомиться з колекціонерами Христиною та Богданом Батрухами, Патрісією та Іваном Гаврилишиними, Ігорем Диченком, Франсуа Лу.

Бевзине кредо - рух - стало девізом наступного виставкового проекту "Et caetera", здійсненого разом із Петром Лебединцем та Олексієм Литвиненком у виставкових залах та галереях Києва, Ніци, Кан, Люксембурга, Мангайма та Парижа і відзначеного нагородами Міжнародної виставки сучасного мистецтва D'art contemporain'96 (Франція) та ІV Міжнародного Арт-фестивалю (Україна). Художники стверджували: завжди і у всьому є et caetera - не реалізована можливість, що очікує наступного кроку.

Вагомим для пластичних пошуків образної мови Бевзи стало використання пігменту у суміші із пластифікатами - щаслива технологічна знахідка, що привнесла додатковий тактильний ефект знайденому ним палімпсестному методові та обумовила подальший розвиток його живопису. Доктор філософських наук професор Сергій Кримський, аналізуючи творчість художника, писав: "Бевза ви-користовує ефект багаторазового нашарування фарби не тільки як художній прийом - напластування різних шарів буття є основою його творчості, особливістю мистецького бачення світу".

Мандрівка до Парижа та виставка у паризькій "Галереї Робен-Ладуз", спричинила у 1997 році з'яву "французької" серії. Ці картини були написані людиною, котра вже встигла відчути подих новітніх тенденцій та отримала визнання своєї праці не тільки на батьківщині, але і за її межами. Ключовим твором серії стала картина "Повернення Вольдемаруса". Саме в ній вперше синтезувались нові аспекти творчого пошуку Бевзи - бажання поєднати довершену, старанно змодельовану, живописну площину з малюнками-знаками, що символізують конкретну дію. Лініями, продертими мастихіном у живописній поверхні, він органійно вписує у тіло картини інші смисли, збагачуючи візуальний образ вербальними асоціаціями.

Фотопроект художника "Cicerone", експонований 1998 року у Люксембурзі, висвітив нові грані його обдарування. Тема проекту - пошук ймовірного абсолютного у фіксованій мінливості реального світу -  стала наскрізною для всього подальшого поступу мистця.

 

IV. Дії у довкіллі      Монументальний експозиційний об’єкт “Спадщина”, створений у співавторстві з Олексієм Литвиненком для ІV Міжнародного арт-фестивалю, що традиційно відбувався в Українському Домі,  у Києві, засвідчив іще одну грань обдарування Петра Бевзи.

 Маніфестований і реалізований спільно з Миколою Малишком та Олексієм Литвиненком у 1999-2001 роках в залах Національного художнього музею, Центрального виставкового залу Національної Спілки Художників України та Центру сучасного мистецтва при НУКМА засн. Дж.Соросом художній проект "Перехід" явив глядачеві експозиційні об'єкти, живопис та дії у довкіллі - перформанси, здіснені на природі спільно з Олексієм Литвиненком та показані у виставкових залах відеодокументаціями та фотосеріями.

Дії у довкіллі стали своєрідною візитною карткою Петра Бевзи. Ці мистецькі акції  мали багато спільного з ленд-артом, а саме: образ об'єкта мистецтва, реалізованого у природньому середовищі опирався на взаємодію з конкретним оточенням, яке складовою частиною включалося в контекст твору. Позбавляючи предмет наперед визначеної тілесності, художник переносив його у витворений ним простір співбуттєвості і намагався проявити його нове, неповторне образне звучання, створюючи своєрідний комунікативний коридор. Однак, на відміну від американської концепції мистецтва землі засоби перетворення природи розглядалися мистцем не тільки як інструменти для втілення ідеї, але водночас і як носії духовного задуму буття, як сигнали вищих смислів. 

У живописному циклі Бевзи "Комунікативний коридор" ідея “спілкування всіх істот”, втілилася в образі зораного поля, гори або пустелі, що знаходилися між двома субстанціями, з'єднаними дугою, що замикає в собі простір дії.

Знайомство та активне спілкування з Юрієм Онухом допомогло утвердитись у вірності вибореної парадигми і зробило зримішими шляхи подальшого поступу. Спільно з Володимиром Горбатенком та художниками-однодумцями Миколою Малишком, Ніною Денисовою, Миколою Журавлем та Олексієм Литвиненком мистець здійснює у виставковому залі “Хлібня” Софії Київської художній проект "Софійні символи буття". В основу виставки було  покладене філософське бачення Сергія Кримського Софії і Софійності, де філософ звертається до давньогрецького тлумачення розуму як Логосу (інтелекту) та Софії - мудрості самих проявів буття, єдності Творця, творіння (процесу) і тварі (створеного).

Участь Бевзи у Міжнародних ленд-арт симпозіумах “Відкрите коло” (Курессааре, Естонія) та “Крейдяний простір” (Могриця, Україна) дала можливість художникові глибше осмислити зроблене і сформулювати “Концепцію, що надає сенсу буттю”, як вступну статтю каталогу виставки “Крейдяний простір” у Музеї сучасного мистецтва “Совіарт”.

 

V. Українізми      2001 року відбулася виставка Петра Бевзи та Олексія Литвиненка "Вільні лани" у швейцарському Музеї сучасного мистецтва Паскуарт. Мандрівки Швейцарією, подорож до Італії, відвідування Венеційської Бієналле і, найголовніше, спілкування з директором Музею і куратором Андреасом Майєром, котрий охарактеризував творчість художників як "відродження оптимізму", стали ключовим моментом виникнення ідеї "Українізмів".

Першим втіленням ідеї став живописний цикл пристрасних тактильних пейзажів, названих художником "Теодозії", тобто Богом дані. "Теодозії" стверджуватимуть: український краєвид для Петра Бевзи саме те місце у світобудові, де у певний час перетинаються усі смисли. Намагаючись реалізувати ідею  “природності мистецтва тотожну природності довкілля”, він звертається до панорамного бачення ворона, і складає в одне ціле кілька динамічно зсунутих один щодо одного полотен. Художник прагне зобразити довкілля, котре не має ні початку ні кінця, але сприйняте тут і тепер, показати стан природи, що тільки-но постала перед зором.

Художній проект "Українізми. Візуальний словник", над яким Бевза працює нині розвиває заявлену тему іншими засобами, включаючи фотографію, відеопроекцію та експозиційні об'єкти. "Українізми" - мистецька візитна картка "внутрішньої" України, своєрідний український візуальний словник, котрий утверджує рівновагу між довкіллям і способом життя в ньому,  поєднує абстрактні сутності і поняття, найбільш актуальні для українців сьогодні з конкретним місцем та знаком дії.

Петро Бевза у постійному пошуку.

Радість буття - концепція його внутрішнього порядку. Довкілля - місце, його самоідентифікації.