Ordnung muss sein*

 

Порядок має бути. Скрізь. Різні лише принципи побудови. Для Бевзи порядок – це подолання узвичаєного. Не встигло строго ранжируване художницьке середовище осмислити та міфологізувати створену ним реальність, означивси всередині себе для ньго конкретне місце та роль, як художник уже працює над створенням нової реальності, готуючи грунт для нового міфу.

Шість років Бевза вивчав архітектуру, що вимагає мислити великими формами та структуювати простір. І несподівано для багатьох, першим його значним твором став кіносценарій, поставленого на Кіностудії ім.О.Довженка режисером Л.Карповим фільму “Конвоїр”. Неадекватність мислимого і реалізованого громадою привела його до рішення по можливості самому займатися втіленням своїх ідей. 1990 року вступив до Спілки художників України, представивши журі цикл живописних праць, виконаних у стилі медитативного романтизму.

Паралельно пробує себе на ниві видавця та куратора. Будучи співредактором журналів “Нова генерація” та “Синтези”, він ініціював видання тематичних номерів, присвячених українському мистецтву. 1994 року Бевза став одним з організаторів масштабного художнього пректу “Живописна пластика”, назва якого стала мистецтвознавчим терміном, що означив один з напрямів живопису кінця 80-их – 90-их років.

Однак головним залишається завдання знайти свою тему і  відпрацювати власний стиль. Деякий час він досліджує абстрактний експресіонізм. Симпозіум та виставка “Українсько-Французькі зустрічі’94”, де художник виступив ініціатором, співкуратором і учасником, стали могутнім поштовхом до переоцінки поглядів на українську мистецьку ситуацію та своє реальне та імовірне місце у ній. Художній проект 1995 року “Cest moi. Реальність абстракції” став оприлюдненням  візії та заявкою засобів її реалізації. Проект включав у себе персональну виставку у Національному художньому музеї України у Києві та видання альбому-монографії, до якогь увійшли статті та тексти Сергіфя Кримського, Ольги Лагутенко, Аарона Коупленда та Софії Іваненко.

Бевзине кредо – рух – стало девізом експозиційного проекту “Et caetera”, здійсненого разом із Петром Лебединцем та Олексієм Литвиненком у виставкових залах та галереях Києва, Ніци, Кан, Люксембурга, Мангайма та Парижа і відзначеного Міжнародною виставкою сучасного мистецтва Dart contemporain’96 (Франція) та Міжнародним Арт-фестивалем’97 (Україна). Художники стверджували: завжди і у всьому є et caetera - не реалізовавна можливість, що очікує наступного кроку.

Наступним кроком для Бевзи стало використання пігменту у суміші із пластифікатами – щаслива технологічна знахідка, що привнесла додатковий пластичний ефект відпрацьованому ним палімпсестному методові та обумовила подальший розвиток його живопису. Доктор філософських наук професор Сергій Кримський, аналізуючи творчість художника, писав: “Бевза використовує ефект багаторазового нашарування фарби не тільки як художній прийом – напластування різних шарів буття є основою його творчості, особливістю мистецького бачення світу”.

Фотопроект художника “Cicerone”, експонований 1998 року у Люксембурзі, висвітив нові грані його обдарування. Тема проекту – перехід від мінливого до ймовірного абсолютного стала наскрізною для всього подальшого поступу мистця, зокрема  художнього проекту “Українізми. Візуальний словник”, над яким Бевза працює нині.

Маніфестований і реалізований спільно з Миколою Малишком та Олексієм Литвиненком у 2000-2001 роках в залах Національного художнього музею, Центрального виставкового залу НСХУ та Центру сучасного мистецтва при НУКМА засн. Дж.Соросом художній проект “Перехід” уперше явив глядачеві дії у довкіллі – перформанси, здіснені на природі та показані у виставкових залах відеодокументаціями, фотосеріями та експозиційними об’єктами.

Дії у довкіллі стали своєрідною візитною карткою Петра Бевзи, поряд з пристрасними тактильними пейзажами останніх років, названих художником ”Теодозії”, тобто Богом дані.

Він у постійному пошуку.

Рух - концепція його внутрішнього порядку.

Довкілля – місце, його самоідентифікації.

 

Софія ІВАНЕНКО