«Це - Я.   Реальність абстракції»

 

Обидва визначення нескінченні за суттю. Ми знаємо межі видимих речей, але невідомо яким чином та звідки вони виникають. Ми даємо предметам імена, які звучать по-різному, і це не змінює їх форми. Абстракція мови закарбовує реальність предмету, реальність фарби, опредметнює абстракцію кольору. «C'est moi». «Реальність сну дитини». У білому просторі, який символізує незримий і вічний потік енергії, народжується людина. Біла лінія створює антропоморфний абрис, що нагадує немовля. Всередині форми прошарок фарби найбільш тонкий. Він не перекриває, але виявляє структуру полотна, яка виникає через перетинання вертикалей та горизонталей. Форма хреста, що символізує з'єднання тілесного  та духовного, не акцентована, вона лише закладена в основі, нескінченно повторена у тканині полотна. Біла фарба через взаємодію з різними фактурами формує оточуюче середовище. Виявляючи матеріальність різних підкладок, тілесність фактури, різноманітно поглинає-відбиває світло, породжуючи багатство тону. (Ольга Лагутенко). «It's Me.   The reality of Abstraction». Both definitions are endless in their sense. We know the edge of visual objects, but it is not obvious how they appear and where from. We give names to things which sound different, and it does not change their form. The abstraction of a language consolidates the reality of an object, and the reality of paint makes the abstraction of a colour objective. «C'est moi», (It's me) «The Reality of a child's dream» became the emblem of the exhibition. A person is born in the white space which is a symbol of an invisible and eternal stream of energy. The white line creates an anthropomorphous outline that reminds us of a baby. Inside the form the cover of the paint is the thinnest, it does not cover the structure of the canvas but highlights it, showing that it appears by means of the crossing of verticals and horizontals The form of the cross which symbolise a union of corporeal and spiritual is not accentuated, it was only put into the basis and repeated in the canvas endlessly. The white paint forms the surrounding environment through the interaction with various factures. (Olga Lagutenko)

 

 

Творчість - це створення власної безодні, в яку можна падати ні за що не утримуючись. І ця безодня є для «зовнішніх» людей опусом номер таким-то, блакитним чи рожевим періодом. Мистецтво — є уміння вмирати, вивільняти свою душу з емпіричного тіла і знаходити для неї таке помешкання як безодня. А періоди, цикли, опуси — лише позначки падіння у власну безодню. (Сергій Кримський)

Creativity —is  making one's own abyss, info which one can fall without holding onto anything. For «external» people this abyss is an opus with a artain number, a blue or a pink period. Creativity is an ability to die, to release the soul from the empirical body and find for it a shelter like an abyss. And the periods, cycles, opuses are only the marks of falls into one's own abyss. (Sergiy Krymskiy).

 

 

Шлях, що пролягає вертикально у просторі полотна, символізує сходження до

ідеального. Його ясність, прямизна веде нагору. Міфологічний космос

здійснюється у реальних речах, тілесно наближених до людини, він оформлений

природою. «Природа і історія: так для кожної людини протистоять один одному

дві крайні можливості упорядкування оточуючої його дійсності в картину світу»

(О.Шпенглер). Природі відповідає «стиль усталеного», історії ■ «стиль

становлення». Проходження шляху з'єднує обидві форми. Тут зливається

просторовість і часовість, універсальність і конкретність, стійкість і рухомість. Тема

шляху притягує художника, він варіює її, рішуче змінюючи формат полотна, колір,

фактури, але незмінною залишається архітектоніка композиції - вигнутий дугою

горизонт, над великим шаром землі тонка смуга неба, вертикальна колія шляху,

широка, без перспективних скорочень. Небо легке, але воно тягне догори землю

як магніт. Смуга шляху лежить у натягу від матерії землі до простору блакиті.

Шлях за вершину гори, за перевал, шлях за...Важлива незакінченість руху, його

незавершеність у композиції і за її межами. А колір знову переводить реальне

у символічне: сніг - у світло-блакитне небо, дорогу - в зусилля земної плоті.

Ми не будемо намагатись вичерпати визначення Шляху.

Важливе відчуття його реальності. (Ольга Лагутенко)

«Коли ототожнюєшся зі Шляхом, тоді і Шлях радіє, залучивши тебе» (Лао Цзи).

The road, leading vertically   within the space of the canvas, symbolises an ascent to

the ideal. Its clearness and straightness lead to the top. The mythological space is

fulfilled in real things, physically close to a person, it is formed by nature. «Nature and

history - for every person two extreme possibilities for regulating of the surrounding

reality into a picture of the world stand opposed to each other in this way» (O.

Shpengler). «The style of stability» corresponds to nature, as «the style of formation»

corresponds to history. Passing along the road unites both these forms. Spatiality and

temporality, universality and the concrete, stability and movement are combined here.

The theme of a road attracts the artist, he varies it, changing the format of the

canvas, colour, factures decisively, and only the architectonics of the composition are

left unchanged - the curving horizon, a thin stripe of the sky above a large layer of

ground, a vertical track of road, very wide, without a reduction in perspective. The sky

is light, but it attracts the earth like a magnet. A strip of road lies stretched from the

matter of the earth to the space of the azure. The road leading beyond the top of a

mountain, beyond a pass, beyond... It is the incompleteness of a movement in

composition and behind its verges that is important. And the colour transforms the

reality into the symbolic once again - it turns the snow into the light blue sky, the

road becomes the effort of the earthly (active orange) flesh. We do not intend to

exhaust the definition of the Road. The feeling of its being real is important.

(Olga Lagutenko)

«When you  identify yourself with the Road, then, having attracted

you, the Road is joyful» (Lao Tszy).

 

«Ворота раю». Ймовірно, існує у автора внутрішня потреба визначити для себе форму

тієї тонкої грані переходу від одного стану до іншого. Іноді ворота мають форму арки,

ідея якої пов~язана з архаїчними уявленнями (за Ф. Ноаком) - перехід через неї

сприймався як спокута гріхів через друге народження. Художник використовує

архетип арки як символ «вікна» у реальність духовного. Композиції картин цього

циклу як правило побудовані на асиметрії, в них особливо відчутна роль паузи. Рух до

бажаного виходу заторможується, стримується чи то тілесністю горбистих фактур, чи

то проваллям і висуванням фарбових шарів у їх кольородинаміці. Продряплена у шарі

фарби лінія ще більш ускладнює порух погляду своїм блуканням, створює лабіринти й

тупики. Чим більше розглядаєш роботи художника, тим більше вражає максимальна

наповненість всіх пластичних засобів символікою. При першому зіткненні з ними наш

погляд просто насолоджується ефектами складно зіставленого кольору, контрастами

фактур і гладкої емалевості, ясної структурності композиційних побудов і

непередбачено вільним бігом ліній. Тривалість спілкування підіймає на поверхню інші

рівні, які закладені у твір художником, культурою, природою, Богом. Картина подібна

до клітинки великого організму, де кожний елемент кровно, життєво пов'язаний з

чимось більшим. Тому у будь-якій інтерпретації живопису залишається завжди

незавершене намагання до набуття і розширення смислу. Дистанція між тим, що

отримало визначення, що розуміється, і синкретизмом відчуттів, що важко

вербалізувати, не лякає, але притягує своєю невичерпністю. (Ольга Лагутенко)

«The Gates of Paradise». Presumably the author has the inner need to define the form of

the narrow margin between one state and the other. Sometimes the gates have the form

of an arch; this idea is connected with ancient beliefs (after F.Noak) - passing through was

perceived as a redemption of sins by means of a second birth. The painter uses the

archetype of the arch as a symbol of «a window» into the reality of the spirit. The pictures,

compositions are based as a rule on asymmetry, and the role of a pause is particularly

emphasised in them. The movement to the desired exit is delayed or impeded either by the

physicality of an uneven texture or the submergence or highlighting of paint layers in the

dynamics of their colours. The eye's movement is   made harder by the scratching of lines

through the paint, which creates labyrinths and dead-ends.The more one looks at Petro

Bevza's pictures, the more impressive the maximum filling of all the methods of painting by

symbolism. At our first acquaintance with them our look just enjoys the effects of the

colour, the complex structure, the contrasts of rough textures and smooth surface, the

clear structure of the compositional construction and the unpredictably free run of lines.

A longer acquaintance emphasises different levels, which come from the artist, culture,

nature, God - nobody knows whom by and what with. The picture is similar to the cell of

a big organism connected by blood and vitally with something greater. Therefore in any

interpretation of painting there is always an uncompleted aspiration to gain and extend

meaning. The distance between something that already has received definition, something

understandable, and the unverbalised syncretism of feeling does not frighten us, but

attracts with its inexhaustibility. (Olga Lagutenko)

 

Надмір виразності у жестовості призвів до

анулювання старого і пошуку нового

лінгвістичного коду, більш зацікавленого в

мінімумі ніж у максимумі, в мовчанні, а не в

шумі, у сприйнятті світла, а не плями.

(Єлізабета Кристалліні)

Excessive expressiveness caused the annulment of

the old and the search for a new linguistic code,

which was more interested in the minimum than

in the maximum, in silence rather than in noise,

in the perception of light rather than spots.

(Elizabeth Cristallini).

Дорога породжує екзистенціальне відчуття часу, яке об'єднує минуле, майбутнє, вічне. Тілесна форма здійснює взаємозв'язок фізичної та духовної суті. Плоть-оболонка створює кордон між «Я» і «не-Я». Тіло як пластично замкнена, фіксована форма протистоїть динамічній стихії ірреального. Роль тіла стає сакральною, воно ' місце зустрічі з тим, що не має визначеної форми. Жіночі фігури у творах П. Бевзи підкреслено статичні. Порух, вітальний жест завмирає у субстанції простору, у пластичній матерії. Виникає відчуття нескінченності сьогочасної події. Образ жінки є втіленням ідеального. Він символізує красу, яка розлита у самому житті. (Ольга Лагутенко) The road gives birth to an existential feeling of time that unites the past, the future and the eternal. An image of the body appears in painting. The corporeal form fulfils the interconnection of the physical and spiritual essence. The flesh-cover creates a border between «Me» and «Not Me». The body as a plastically closed and fixed form countervails the dynamic element of the unirreal. The role of the body becomes sacred, it is a necessary vessel or a place of meeting of everything that does not have a certain visual form. The female figures in P.Bevza's works are emphasised as static. A movement or a   gesture of stop still in the substance of space and plastic material. A feeling of the endlessness of current events appears. (Olga Lagutenko)


Художник відкритий до сприймання нового досвіду.

Ця відкритість наснажує його живопис, веде до

непередбачених змін. Всі роботи - «інші» по відношенню

до того, що було раніше. Вони не вичерпують й того, що

існує зараз. Петро Бевза свідомо утримує себе від

завершеності висловлювання, переводячи імпульси однієї

захоплюючої теми до внутрішнього накопичення,

збереження, трансформації у інші тяжіння,

інші форми, енергії. (Ольга Лагутвнко)

The painter is open to new experience. This openness

nourishes his painting, and leads to unpredictable changes.

All his works are «different» in respect of what was before.

They also do not exhaust everything which exists now. Petro

Bevza consciously refrains from the completeness of

utterance, transferring the impulses of a captivating theme

into internal accumulation, conservation, transformation into

different inclinations, forms and energy. (Olga Lagutenko)

 

 

Ефект цього живопису з одного боку обумовленими впливом

кольору, з іншого - характеризується як «драма пасивної матерії»

і активного вторгнення в неї. Це результат робочого процесу, в

якому відбувається майже тілесне єднання з предметом

художнього втілення. Бевза працює з тирсою, як з кольоровим

покриттям. Він її розсипає, розгладжує, здуває..

«Розриви», властиві для художника, сягають корінням ідеї насічок

на моноліті: кожен розрив - виплеск духовної пластичної енергії.

(Софія Іваненко).

The effect of this painting is determined by the influence of colour on

the one hand, and is characterised as a «the tragedy of passive

matter» and an active interference with it, on the other. It is the result

of a working process, during which an almost corporeal union with an

object of artistic creation takes place. Bevza works with sand as if it

were a coat of colour. He pours it, evens it out, blows it away.

«Breaks», which are traditional for the painter, remind us of incisions

on a monolith, and every break is an explosion of spiritual plastic

energy. (Sofia Ivanenko).

Стан «беззачарування» (місткий термін Г. Флоровського), спокійне

споглядання марності дрібних зусиль у матеріальному світі, розлитий у

«Піщаній картині». З крупиць піску виростає пустеля, з миттєвостей -

картина життя. Пісок засипає сплески кольору. Любов, сила, активна

воля вміщені у червоному, ліловий пов"язаний з містичним відчуттям

реалій. Поверх лягає пісок. У ньому захована метаморфоза жовтого

кольору. Плоть піску затягує простір картини кольором зради. Рельєф

полотна здається деформованим, він тягне як шагренева шкіра, і там, де

вона «проривається», там світить небесна блакить. (Ольга Лагутенко)

The state of non-fascination   (a capacious term of G.FIorovskiy) which has

been poured in to the «Sand Picture», is a calm contemplation of vain,

miserable efforts in the material world. A desert grows from grains of sand

and the picture of life consists of moments. The flesh of sand overcasts the

space of the picture with the colour of betrayal. The relief of the canvas

seems to be deformed, it stretches like shagreen leather and the sky azure

lights   in the place where the leather breaks.

 

(Olga Lagutenko)