УНІСОН

 

 

П'єса на одну дію в довкіллі

 

 

Lurida praeterea fiunt quaecunque tuentur Arquanti (лат.) –

На що не погляне хворий жовтухою, все йому здається жовтим.                            

Мішель Монтень

 

 

Дійові особи:

 

Мерле – жінка-співорганізатор Міжнародного симпозіуму з ленд-арту в Естонії.

Говорить естонською мовою.

 

Ґолдвін Прєсловутий, Мейєр Прєсловутий – далі Прєсловутиє Ґолдвін і Мейєр – піарщіки. Їх мета – сенсація. Вони переконані, що сучасне мистецтво у свідомості громадян близьке до молекулярної хімії: тільки елемент сенсаційності та епатажу може привернути увагу.

 

Адепт – задумує стратегії українського мистецтва.

 

Суть – знаходиться окремо.

 

Художник-масон – за раннім історичним підтекстом – каменяр, але не Іван Франко. Суцільна єдність і боротьба протиріч: хоче бути визнаним і зрозумілим і одночасно розглядає мистецтво як самореалізацю особистості плюс порятунок людства. Вважаючи, що займатися мистецтвом професійно означає заробляти ним на життя, тобто створювати твір мистецтва як товар, він створює такий товар, який потрібен у першу чергу йому самому.

 

Художник-масай – гедоніст. Ідеал, створюваний піаром: іде туди, куди веде його рука й око, а також ніс, вухо, язик та інші органи.

 

Художниця-масандра – потерпає від передчуттів.

 

Художник-муслім – говорить переважно про духовність.

 

Художник-масмед – стильно одягнений і дуже пахне.

 

Глядач у контексті – відчуває себе посвяченим.

 

Глядач поза контекстом – вимагає поваги до себе. Хоче «увійти» в контекст, але не знає як.

 

Зоїл – злий критик (за іменем грецького письменника ІІІ ст. до н.е., який шукав неточності та протиріччя у Гомера). Має глибоке почуття меншовартості:

1. Порівняно із західними колегами (нє в той странє роділся);

2. Порівняно з художниками (повинен хвалити те, що зробили інші, бо саме за це платять гроші);

3. Не хоче займатися «теорією контексту» (за це не платять гроші).

Має глибоке переконання, що мистецтва тут (у цій країні) і сьогодні не має й не може бути.

 

Голос Івана Миколайчука – з фільму «Пропала грамота».

 

 

Сцена наповнена м'яким українським художнім життям.

На задньому плані зображено Бесарабський ринок, який плавно перетікає у «Пінчук Арт Центр».

Між ринком і виставковим залом бовваніють ущерть забудовані Печерські схили, які віддалено нагадують чи то пагорби Могриці, що на Сумщині, чи навіть Шешорські бескиди.

На передньому плані у кріслі-гойдалці накритий пледом спить Зоїл.

Біля нього на рядні напівлежать Глядач у контексті та Глядач поза контекстом.

Дзижчить муха.

Мерле мете підлогу.

На задньому плані Адепт задумує стратегії українського мистецтва.

 

 

Заходять Прєсловутиє Ґолдвін і Мейєр (Мейєр читає Ґолдвіну газету): Лєтнєє заміраніє галєрєйной жізні художнікі компєнсіруют акциямі в пріродних екстерьєрах… Как би іграмі на пленерє. Акциі затєваюцца прєждє всєго для забави саміх художніков.

 

Глядач поза контекстом: Безглуздо ловити чорного кота в темній кімнаті. Мені-от живопис дуже цікавий. Але ці палички-мотузочки та вогники, вибачте, просто не прикольні. І щоб побачити їх, їхати потрібно бозна-куди. Та ще й не втрапиш вчасно.

 

Прєсловутиє Ґолдвін і Мейєр: Ну почєму же? Ленд-арт, впрочєм, заставляєт задумацца об ефемєрності жізні і беззащітності іскусства. Ілі ефемєрності іскусства і беззащітності жізні. Ілі ефемєрності беззащітності і жізні іскусства. Ілі беззащітності ефемєрності і іскусствє жізні. Што-то в етом родє.

 

Глядач у контексті (надкушучи яблуко): Іноді бувають дивні речі: ти симпатизуєш художникові, але тобі байдужі його твори, але буває, що тобі антипатичний художник, але те, що він робить, у певний час викликає певний інтерес.

 

Прєсловутиє Ґолдвін і Мейєр: Стоіт лі говоріть, што в отлічіє от западних коллєг, коториє нєрєдко прєвращают ленд-артовскіє акциі в грандіозниє массовиє хепенінгі… наш ленд-арт в сілу своєй інтімності і «барбізонской» кастовості – прєдпріятіє ізначально нє коммєрчєскоє (позіхають).

 

Зоїл (прокинувся): Всі художники хочуть подобатись і мати попит. Для цього вони зобов'язані демонструвати найінтимніше і найсокровенніше.

 

Глядач поза контекстом: Аніскільки. Найсокровенніше виношується роками і створюється в самотності й тиші. Лише безгоміння є луною справжнього мистецтва (патетично замовкає).

 

Зоїл (іронічно): Не беріть дурного в голову, а важкого в руки! Художники лише грають і граються, симулюючи справжність і створюючи об'єкти для симуляцій інших.

 

Глядач у контексті (милостиво): Однак симулякри є основним елементом сучасного мистецтва.

 

Глядач поза контекстом: Але ж уявіть собі сорокарічних дядечок і тіточок, котрі безтурботно граються з вітром, водою, світлом, землею і вогнем (задумався).

 

Глядач у контексті (милостиво): Ймовірно, має бути якийсь сенс?..

 

Зоїл (злостиво): Сенс у тому, що монографії Голдсворті видані всіма європейськими мовами на папері, по суті, зробленому з дерев, які він так цнотливо означав листочками і глиною.

 

Прєсловутиє Ґолдвін і Мейєр: Вау! Атлічний ход! (Мейєр дістає ноутбук, Ґолдвін – мобільний.

Входять Художник-масон, Художник-масай і Художниця-масандра.

 

Глядач у контексті: О! Про вовка промовка (дістає диктофон). Розкажіть про свій ленд-арт або, як ви його іноді називаєте, дії в довкіллі.

 

Художник-масон (енергійно): Наше завдання – відновити функцію художника як передавача «інших» онтологій…

 

Глядач поза контекстом (намагається увійти в контекст): Не так прудко, будь ласка. Чиє наше? І про які інші онтології йдеться?

 

Глядач у контексті: Ви ж, власне, говорите про традиційну роль митця.

 

Зоїл (тихо вбік): І що таке онтологія? (Голосно) Цікаво подивитися на процес відновлення функції.

 

Художник-масон (впевнено): Мистецтво навколо нас. (Всі оглядаються. Мерле підмітає долівку.) Так, безумовно. І найголовніше – прийняти за основу головний принцип софійності світу: єдності творця, процесу творення і того, що твориться. Сергій Кримський говорив…

 

Художник-масай (голосно): Ordnung muss sein!

 

Глядач поза контекстом (намагається увійти в контекст): І все ж – про функцію, будь ласка.

 

Входить Художник-муслім. За ним іде Художник-масмед.

 

Художник-муслім (енергійно, з ходу): Какая функция?! Нє нужно сводіть іскусство к матєматікє! Ми говорім о тонкіх вібрациях і питаємся нє рєагіровать на грубиє. Задача художніка – почувствовать еті вібрациі, стать проводніком етіх вібраций…

 

Художниця-масандра потерпає від передчуттів.

 

Зоїл (перебиваючи): Но к фізікє сводіть тоже нє нужно. Сєйчас вспомнілось: проводімость свєрхпрочних матєріалов (романтично закотив очі).

 

Глядач поза контекстом (все ще намагається увійти в контекст): Стільки слів, а я ще ні на йоту не наблизився до розуміння – де грань між мистецтвом і немистецтвом?

 

Художник-масмед: Всьо ето єрунда. Нужно іскать спонсоров, дєлать виставкі і работи прадавать.

 

Глядач у контексті (каверзно): Тобто тотальне довкілля ви вважаєте вихідною точкою мистецтва, а глядачів – особистостями, які беруть участь у створенні твору мистецтва?

 

Художник-масон (запально): Ми прагнемо без руйнації й епатажу проявити чуттєве, приватне ставлення людини до світу…

 

Художник-масмед (звертаючись до Художника-масона): Всьо ето єрунда. Вот мнє сказалі, што ти іздал толстий каталог. Маладєц, каталогі нужно пєчь, как пірожкі. Подарішь?

 

Глядач у контексті (звертаючись до Художника-масона): Ну от. Знову позитивізм. Гарольд Земан у Венеції говорив про вихід із глухого кута постмодернізму (позіхає). А куди йти – не сказав.

 

Художник-масай (раптом оживившись): Так отож. Я тут вірш склав про наш «Крейдяний період» (читає):

           Попісать всласть – вот ето дєло!

           Но дєло дєлай ти у мєла.

Глядач у контексті (проникливо): А кажуть, на минулій вашій акції ви мали проблеми з правоохоронними органами?

 

Глядач поза контекстом приготувався записувати.

 

Прєсловутиє Ґолдвін і Мейєр (злісно): Еті рассуждєнія относяцца, однако, только к обичному тєчєнію жізні і нє касаются тєх настоящіх красот, коториє іногда как звьозди сіяют срєді нас в зємной оболочкє.

 

Глядач поза контекстом (звертаючись до Художниці-масандри): А чи можна побачити ваші твори, так би мовити, вживу?

 

Художниця-масандра потерпає від передчуттів.

 

Художник-масон: Теоретично – так. Однак слід зважати, що іноді об’єкти в довкіллі живуть 10 хвилин, а дії в довкіллі – тільки під час виконання їх самим художником. (Цнотливо) Іноді це відбувається без глядачів.

 

Глядач поза контекстом: Чи означає це, що сучасному мистецтву не потрібен глядач?

 

Художник-масон: Ефемерне й постійне – складові одного пошуку. Ми робимо мистецтво як людський вимір середовища існування…

 

Глядач у контексті (перебиває): Ваша майже маніакальна пристрасть до гуманізму виглядає маргінальною.

 

Зоїл (тихо вбік): Тобто традиційно-респектабельною й такою, що існує поза простором нинішнього актуального мистецтва.

 

Художник-масмед: Всьо ето єрунда. Нужно ставіть большиє цени, ібо цена опрєдєляєт рєйтінг.

 

Прєсловутиє Ґолдвін і Мейєр беруть Художника-масмеда під руку і, тихо шепочучи щось на вухо, відходять вглиб сцени.

 

Художник-масай (голосно): Так отож. Я тут вірш актуальний склав (читає):

Сложно пісать скіпідаром

Іль коровїм молоком,

Но нєдаром ілі даром

Покачала ти соском!

 

Глядач поза контекстом (розгублено): Ну-у-у…

 

Художник-масон (захоплено показує великий палець): На во!

 

Прєсловутиє Ґолдвін і Мейєр: Вот ви – за украінскоє іскусство, а стішкі-то на русском попісиваєтє!

 

Художник-муслім (із пафосом): Глаз сови нє виносіт сіянія солнца! (Виходить.)

 

Прєсловутиє Ґолдвін і Мейєр (примирливо): С другой сторони – актуальноє іскусство давно уже работаєт с табуірованим матєріалом. Как говоріл Боріс Гройс – валорізіруєт профанноє. Поетому наполніть традіцию живой інтєрпрєтациєй сущєго – достойноє занятіє.

 

Глядач у контексті (іронійно): Мета благородна й «діалектично необхідна».

 

Художниця-масандра потерпає від передчуттів.

 

Мерле закінчує процес підмітання підлоги.

 

Глядач поза контекстом розчаровано виходить, так і не ввійшовши в контекст.

Адепт задумує стратегії українського мистецтва.

 

Позаду декорації із зображенням Києва починають потріскувати, хилитися вглиб сцени й падають. За ними вслід падають бічні стулки сцени.

Стає видно, ніби з висоти пташиного польоту, річку Псел, що тече під могрицькими крейдяними пагорбами.

Зал заповнюють звуки природи – плин води, шум трав, дзижчання комах і спів птаства.

 

Несподівано з ноутбука Прєсловутих Ґолдвіна і Мейєра долинає голос Івана Миколайчука з фільму «Пропала грамота»:

Люди! То вам сниться! Те все вам сниться!

 

Німа сцена.

 

Кінець.