НЕВИЧЕРПНИЙ СТЕЦЬКО

 

Особистість Дмитра Стецька повністю адекватна його часу. Коли ми говоримо «Стецько», до нас ніби вривається вітер надій і сподівань крилатих девяностих, перетворюючись, незабаром, на солоний бриз початку двадцять першого сторіччя. Саме у його творчості, можливо, найяскравіше втілюються пошуки моральних і естетичних цінностей мистецтва молодої української незалежності.

Розглядаючи прекрасне як прояв національного, мистець йде шляхом заперечення зла і вульгарності. У намаганні знайти автентичність сучасного українського образотворчого мистецтва, Стецько, при лапідарності обраної літературної теми, акцентує увагу на виразності деталі і малярських засобів, прагнучи досягти лаконізму і насиченості вираження ідеї.

У творах останніх років помітна тенденція до виявлення безпосереднього зв’язку між минулим і сьогоденням, котра стирає кордони між жанрами історичної картини чи портрета і ліричною абстракцією. Сюжетно і асоціативно художник проявляє вічні цінності людини і народу. Образи позбавились історичних містифікацій і вербальності, але не втратили міжчасових алюзій ( чільної Стецькової стильової ознаки ) повніше проявивши якість власне живопису.

Художник тонко відчуває людський вимір часу, втілений у реальності, що нас оточує тут і тепер. І реальність знака, реальність лінії, реальність кольору і фактури його творів стають для нас можливістю піддати сумніву передвизначеність добра і зла.