“УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ”

Текстуальний проект

 

Смію стверджувати, що не існує якоїсь спеціальної ідеї для українського народу.

За рабином Штейнзальцем, єврейська їдея –

“головне джерело духовного кальцію для єврейського колективного хребта”.

За Йоганом Гейзінгою, гра – суть буття людини.

Суть текстуально проекту “Українська ідея” – гра в слова.

Ось вони:

єврейський – український (американський, естонський, чеченський, ..?)

Ізраїль – Україна,

євреї – українці,

сіонізм – націоналізм,

ізраїльський – український,

біблейський – слов”янський,

антисемітизм – шовінізм,

антисіонізм – антиукраїнізм.

Читайте далі.

 

 

 

 

Адин Штейнзальц. Мысли

 

Условия существования еврейского народа в Израиле настолько радикально изменились в нынешнем веке, что необходим творческий вклад евреев, отличный от прошлого, чтобы сделать применимыми принципы и символы еврейской традиции к сегодняшней жизни.

Если абстрактные идеи веры не касаются жизненных подробностей, они теряют всякое практическое значение.

Мир духовности и воображения не отделим от царства повседневных дел.

Евреи выработали в себе способность молитвой и учением обращать сердце к небесам, не отводя глаз от земли. Идеал состоит в том, чтобы воспринимать обе перспективы, «переключаясь» с одного полюса на другой, совершая гармонические колебания между небом и землей.

Великая ирония достижений сионизма заключается в том, что Израиль предоставляет благодатную почву для ассимиляции в сегодняшнем мире. Люди полагают, что разговаривая на иврите, служа в израильской армии и называя детей библейскими именами, они обеспечивают выживание еврейской культуры. На самом же деле четкая самоидентификация выкристаллизовывается лишь из борьбы за решение экзистенциального вопроса: «Кто я?». Если окружающая обстановка не стимулирует человека бороться за решение этого вопроса, тогда он спокойно на нее полагается, как на наружную раковину, которая сходит за самоидентификацию.

А при внешних врагах растет соблазн определять свое «я» борьбой либо против антисемитизма (антисионизма) либо за антисемитизм (антисионизм) . Но культурный организм, который при этом формируется, похож на беспозвоночное животное, лишенное своего каркаса. У него есть лишь наружная раковина, затвердевшая в окружающей среде.

Сам смысл выживания евреев требует укрепления внутреннего стержня, исключительно еврейского, не связанного с внешними факторами.

 

 

Адин Штейнзальц. Думки

 

Умови існування українського народу в Україні настільки радикально змінились в цьому сторіччі, що нагальною потребою сьогодення є творчий внесок українців, що відрізнятиметься від минулого, і зробить  принципи і символи української традиції придатними до реального життя.

Якщо абстрактні ідеї віри не стосуються життєвих подробиць, вони втрачають усяке практичне значення.

Світ духовності та уяви неможливо відокремити від царства повсякденності.

Українці виробили в собі здатність молитвою та вченням звертати серце до небес, не відриваючи очей від землі. Ідеал в тому, щоб сприймати обидві перспективи, «переключаючись» з одного полюса на інший, створюючи гармонійні коливання між небом і землею.

Велика іронія досягнень націоналізму  в тому, що Україна є благодатним грунтом для асиміляції у сьогоднішньому світі. Люди вважають, що розмовляючи українською мовою, віддаючи своїх дітей до української армії і називаючи дітей словянськими іменами, вони забезпечують виживання української культури. Насправді чітка самоідентифікація викристалізовується лише з боротьби за вирішення екзистенціального питання: «Хто я?». Якщо оточення не стимулює людину боротися за вирішення цього питання, тоді вона спокійно сприймає його, як зовнішню раковину, котра сприймається за самоідентифікацію.

А при зовнішніх ворогах зростає спокуса визначати своє «я» боротьбою або проти антиукраїнізму (шовінізму) або за антиукраїнізм (шовінізм) . Але культурний організм, котрий при цьому формується, схожий на безхребетну тварину, позбавлену свого каркасу. У нього є лише зовнішня раковина, що затвердла в середовищі, котре його оточує.

Сам сенс виживання українців вимагає укріплення внутрішнього стержня, виключно українського, не пов’язаного із жодними зовнішніми факторами.

 

 

Рабби Адин Штейнзальц – иерусалимский ученый, ведущий знаток и комментатор Талмуда нашего времени. Он один из тех немногих, чья живость ума позволяет одинаково хорошо разбираться в Талмуде и Каббале, «благословенной рутине» повседневной жизни и в эзотерических рассуждениях великих мистиков. 65-летний рабби во многих отношениях воплощает тот особый еврейский гений, о котором говорится в притче о Леви-Ицхаке из Бердичева. Рабби Штейнзальц имеет целью вовлечь широкие массы в дискуссию о будущем еврейской культуры и убежден, что подлинное еврейское возрождение возможно и необходимо.

/Йехезкель Ландау  «Адин Штейнзальц», Ариэль, №9, 1991, Иерусалим/