ПОШУК ІДЕАЛУ,

або нотатки про Четвертий Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва у Магдебурзі

 

 

Занадто приватне та занадто загальне однаково заважають сприйняттю мистецтва, оскільки природа не дає нам нічого абсолютного чи навіть довершеного. Іноді досить лише подумати про щось – це ідеал, як виникають безумовні аргументи для сумніву. Однак, цей гіпотетичний ідеал не може бути  лише безплотною мрією якщо необхідність конкретної дії породжує необхідність пошуку конкретної моделі втілення.

Четвертий Магдебурзький фестиваль сучасного мистецтва, що відбувся восени цього року у новому виставковому приміщенні Kunstverein Gala e.V., утвердився у пошуку моделі мистецького заходу, робленого як місце самореалізації художників зі всього світу, котрі створюють некомерційні проекти, і, водночас, місце  самоідентифікації  Магдебурга, як осередку неангажованого мистецтва.

Мало хто в наш час вкладає у романтичні ідеали конкретний і позитивний сенс. Реакція на виставку була різна: одні побачили, що мистецтво було занадто мистецьким для глядача, інші – що воно було недостатньо художнім; одні гадали, що експозиція захопила надто широкий загал мистців, і не стала цільним образом конкретної ідеї, інші вбачали у попередньому відборі учасників дискримінацію; одні шукали причини відсутності реальних продажів творів мистецтва у суб”єктивних помилках керманичів, а саме організаторів і куратора, інші сприймали як данність об”єктивний стан речей, а саме необхідність впевненого поступального втілення конкретної парадигми.

Три поверхи колишньої фабрики концерну “Юнкерс”, йменованої нині “Виставковим залом Штадтверк”, на протязі десяти жовтневих днів стали місцем активного діалогу напрочуд цільних та виважених експозицій Нідерландів та України, виставлених, відповідно, на першому і другому та третьому поверсі західного крила будівлі. Принагідно слід зазначити, що надзвичайно вдало був вибраний виставковий простір практично для кожної праці фестивалю, чим глядачі і художники завдячують куратору пані Тамарі Лі.

Масштабні експозиційні об”єкти Маріели ван ден Берг та Мелза Діза “Лавина/AvaLanche” вже самими розмірами та ретельністю виконання викликала інтерес до заявленої ідеї співіснування природних і штучних образів. Керамічна інсталяція Елен Ріїк “Розуміння”, блискуче вписана у виставковий простір, стала квінтесенцією теми фестивалю: Блакитні стрічки… Ріки з”єднують. Рефреном стали твори Рене ван Кемпена та Жозеван Тюберген.

Основу української експозиції склали серія фотографій Олександра Бабака “Листи з України”, відбитки на прозорому пластику Сергія Якуніна та Ганни Сидоренко “Сходи”, інсталяція Тамари Лі за участю Миколи та Ганни Овчинникових “Gumusvitalis”  і експозиційний об”єкт Петра Бевзи та Олексія Литвиненка “Спадщина”. Останній твір був пойменований у каталозі виставки як "Маніфест", що надало йому символічного значення у просторі, де звучав  ненав”язливий мотив “Сходів”, показаних на кутових вікнах зали, поруч із сходженням до німців “Листів з України”, присв”ячених початкові Великої Вітчизняної Війни та конкретністю зразків українського грунту у “Gumusvitalis”.

Приховане українсько-голандське суперництво підкреслювали відеоінсталяції корейця Квон Му-Хунга “Медитація”, шведів Христини Гьотессон і Марії Бекмен “Потік часу” , німця Хенка Війнена “Дивна праця” та австрійців Ліззі Майрл і Шаарбека Аманкула “Час життя”, виконані у принципово іншому семантичному полі і представлені на суд глядачів у підвальній залі будівлі. 

У першій експозиційній залі виставки, де були представлені художники різних країн, звертали на себе увагу, насамперед, скульптури українців Анатолія Твердого і Софії Бурак, а також ніжна інсталяція німецької художниці Ханінги Тіль “The Names of Rivers”, котра стверджувала: назви явищам дають учасники процесу.

Колись Стендаль писав: Великий художник нового часу, якщо йому буде дано з”явитись, надасть своїй візії ідеальної краси, котра відповідатиме тому темпераменту, що буде визначений природою для переживання саме тої пристрасті.

Організатори Міжнародного форуму сучасного мистецтва пані Галина Брігер та пан Дітер Штайнеке і куратор пані Тамара Лі, а з ними Четвертий Магдебурзький фестиваль, зробили впевнений крок на шляху до втілення своєї візії.

 

Петро Бевза