Донбас, Онух, Сорос

 

Для того, щоб точно виконати завдання, необхідні для створення образів, сьогодні не достатньо бути лише живописцем, скульптором чи фотографом у класичному розумінні професії. У наші часи необхідно попередньо провести достатньо складну роботу пов’язану із створенням, так званого, художнього проекту, осмисленням його теми, ідеї, ролі творів мистецтва, написання кошторису та плану реалізації і, насамкінець, знаходження коштів та місця для втілення задуманого. Сучасне мистецтво майже не можливе без строгої дуальної схеми художник – куратор.

Виникла окрема творча ділянка – кураторські проекти, де куратор є справжнім автором, а художник виступає в ролі провідника, своєрідного медіума генеральної ідеї куратора, не залежно від того, коли саме – до початку праці над проектом, чи після – були зроблені самі твори. Тобто, істинним твором мистецтва стає сам проект у всій простоті чи складності своєї побудови.

Саме таким, на мою думку, є здійснений за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження” художній проект куратора Юрія Онуха “Донбас — країна мрій”, представлений документальними фотографіями Віктора Марущенка, знятими в нелегальних шахтах-копанках Донбасу взимку минулого року.

Вперше проект “Донбас — країна мрій” було показано на 26 Бієнале Сан-Пауло в Бразилії восени 2004 року. 2005 року відбулася презентація проекту в Музеї сучасного мистецтва в Сантьяґо у Чилі та у Центрі Сучасного Мистецтва засн. Дж.Соросом.

 «Фотографії документують сцени нелегальної шахтарської праці, яка є однією з найгостріших соціальних проблем в Україні та у сусідніх Польщі, Румунії, Росії тощо. При цьому самі знімки є дуже витонченими, естетично довершеними “картинками”, які перегукуються із фрагментами з японського класичного живопису або з полотнами Бройґеля.»  - читаємо у прес-релізі виставки.

Новітнє українське мистецтво вже має приклади звертання до подібної тематики. Але, на відміну від «Діпінсайдера» Арсена Завадова, котрий ішов шляхом епатажу та «стьобу», відверто зневажаючи своїх персонажів, Онух і Марущенко співпереживають упослідженим мешканцям Донбасу, екстраполюючи трагічність свого бачення їхнього життя.

У виставкових залах ЦСМ автори створили своєрідний «простір співбуттєвості», котрий змушує глядача усвідомити своє власне ставлення до пропонованої реальності, яка, можливо не потребує а ні нашого жалю, а ні нашої саморефлексії.

Потрапляючи із весняного довкілля у похмурі стіни ЦСМ, а потім ступаючи у темінь “Донбасу — країни мрій”, минаючи фотографії людей у процесі роботи та у пароксизмі мрій, і, врешті, дійшовши до залу-квінтесенції, де на тлі пейзажних фотошпалер висять ці ж, тільки зменшені фото у рамочках – ти відчуваєш себе персонажем проекту, котрий сам вийшов із цього «красивенького» довкілля і споглядає свій портрет, написаний Онухом та Марущенком.

Кидається у вічі, що всі фото являють собою варіації однієї теми: теми бездоріжжя як у переносному, так і в прямому значенні цього поняття. Подібну сюжетну ситуацію ми бачимо у творах Петра Левченка та Івана Похитонова, а, пізніше, у Олександра Гнилицького та Владка Кауфмана. Герої Віктора Марущенка також пробираються крізь сльоту і сніг, лишаючись у точці відліку безнадійного вибору шляху. Те ж, власне, очікує і  глядача.

Юрій Онух кидає виклик модному нині в Україні легковажно-цинічному підходу до бачення сучасного мистецтва, легітимації якого сам же і докладав зусиль в минулому.

Небайдужість до тривог і болів сучасності помножена на точність і виваженість мистецького повідомлення – ось, на мою думку, ключові характеристики художнього проекту “Донбас — країна мрій”. Після минулорічної українсько-польської виставки куратора Юрія Онуха «Занурення»,  “Донбас — країна мрій” – кращий проект, експонований останнім часом у залах Центру Сучасного Мистецтва засн. Дж.Соросом. Закономірно, що Міністерство культури Польщі закупило проект у рамках реалізації державної програми спрямованої на підтримку мистецтва, що фіксує віхи часу.

 

Петро Бевза