Полотна Петра Бевзи немов повертають нас до першопочатків витоків всіх часів, але роблять це з висоти пташиного польоту, немов проводячи заміри місцевості для величезної рельєфно-філософської карти. Дивним чином це не віддаляє нас від поверхні, а наближує до неї, виявляючи зразки грунту і гірських порід – і пульс землі. Всупереч неписаному правилу, картини Петра Бевзи незайве роздивитися також зблизька до полотна, на якому проступають сліди скелястих зламів, епос піску і зернистий наждак, рани суглинку і садна грунту.

Безсумнівна новація у творчості визнаного українського живописця – поліекранний формат його творів, ступінчастих і багатоскладових, завдяки чому, панорамний пейзаж отримує заряд ритму дихання. Або скажемо інакше, - неспішного дзенівського руху, польоту джмеля, струменіння човна, а, може, переривистого підйому в гору… “Щастя не давить нас лише тоді, коли ми його тягнемо, як мотузку, ступаючи повільним кроком”, - сказав колись Жан Жіроду.

 

Олег Сидір-Гібелинда. Повільне щастя. Стиличные новости, №8, 2003